Віталій Миколенко — про Бенітеса, конкуренцію в Евертоні, спілкування з Ярмоленком та Зінченком

Новоспечений захисник англійського Евертону Віталій Миколенко розповів про свій трансфер із київського Динамо.

У перший день нового року футболіст збірної України Віталій Миколенко змінив Динамо на Евертон. А напередодні переходу він дав прощальне інтерв'ю клубному ТБ. Деякі цікаві фрагменти з нього опублікував офіційний сайт Динамо.

— Ходять чутки, що ти найняв найдорожчого репетитора англійської мови — Андрія Ярмоленка. Скільки б ти був готовий платити за заняття з ним?

— Я навіть не знаю, чи добре він знає англійську (посміхається). Сподіваюся на це. Півтора року тому він казав, що йому складно. Сподіваюся, що він мені допомагатиме й відповідатиме на мої дзвінки, коли мені буде складно.

— Як узагалі склалася вся ця історія з трансфером до Евертону?

— Я дізнався про інтерес 12 грудня, після гри із Зорею. Мені сказали, що мені потрібно бути наступного дня в клубному офісі й що, можливо, буде пропозиція. Я навіть не знав, який клуб. Коли запитали, чи маю англійську візу, я зрозумів, що це англійський клуб.

Коли я приїхав, Ігор Суркіс навів мені приклад своєї дочки. Він сказав, що я йому як син, і мені вирішувати — чи залишатися в Динамо, здобувати трофеї та отримувати гідну зарплату. «Але якщо ти готовий, то скажи це, і ми далі вестимемо переговори», — сказав він. Я відповів, що не знаю, чи я готовий, але я дуже хочу. А бажання — це, напевно, найважливіше у футболі та загалом у житті. Коли Ігор Михайлович сказав мені: «Ти мені як син», — я замислився. Сльози були потім уже, коли була розмова між президентами двох клубів, і все погодили. Було багато чуток, і спершу я не вірив, що це може бути зі мною.

Мені мої батьки, дівчина говорили, що це як у кіно. І коли все погодили, я сів у машину й заплакав. Мені додому їхати 40 хвилин, і, мабуть, хвилин 30 я плакав. Зателефонував батькам дівчини, поплакав ще з ними, а потім ще сам плакав. Складно пояснити почуття — я був дуже радий, і водночас було дуже страшно.

— Не боїшся конкуренції?

— Я для того туди й їду, щоб зростати в професійному плані та вчитися в такого конкурента, як Люка Дінь. Ми перетиналися з ним, граючи за збірні. Це великий крок і великий успіх, що я вчитимуся й на рівних тренуватимуся з такими футболістами.

— Що можеш сказати про свого нового наставника, знаменитого Рафаеля Бенітеса?

— Я з ним спілкувався й можу сказати, що це дуже позитивна людина. Максимальний позитив та максимальна простота у спілкуванні. Це всі люблять.

— Як відбулася ваша перша зустріч?

— Вона почалася з фрази: Hello! Nice to meet you! Ми снідали з агентами на базі Евертону, Бенітес прийшов уже після сніданку. Він пояснив, які вимоги в команді, як вона грає, яких помилок припускаються захисники, яких не можна допускати — про все коротко. Потім ми ще сфотографувалися, і він сказав, що чекає на мене в команді.

— Які в тебе перші враження від інфраструктури Евертону?

— Це топ! Іншими словами не описати. Усе настільки продумано для футболістів, персоналу, для роботи… Аж до того, що з роздягальні, з масажної кімнати ти можеш вийти на три поля. Є й манеж для розминки, і тренажерний зал — усі умови для зростання.

— Чи радився перед трансфером з українцями в АПЛ — Зінченком і Ярмоленком?

— З Ярмолою спілкувався відразу. Із Санею Зінченком зідзвонилися одразу після підписання. Говорили на тему житла, побутових питань, адже Ярмоленко живе в Лондоні, а Саня набагато ближчий до Ліверпуля. Ми навіть обговорювали, що можемо жити неподалік. Він живе біля Манчестера в бік Ліверпуля.

— Як ти вважаєш, Дубінчак готовий замінити тебе на позиції лівого захисника?

— Звісно, ​​готовий. Напевно, некоректно мені говорити про мого конкурента у збірній. Я дуже багато з ним пограв, коли був центральним захисником у юнацькій команді. Вважаю, що це топ-захисник.

— Як згадуватимеш період кар'єри в Динамо? Що згадується насамперед?

— Напевно, перш за все — усі виїзди, коли ти вже їдеш після переможної гри, відчуваєш розслабленість. Також заїзди на базу. Останнім часом ми заїжджаємо на базу рано — о XNUMX, а тренування ввечері. І команда весь час разом, усі спілкуються. Багато моментів, які можна згадувати та згадувати, але не можна розповідати.

— Як би ти подякував Динамо кількома словами?

— Спасибі за любов до мене, за розуміння. Я згадував усіх людей, кому я вдячний, міг би їх перерахувати. Для мене важливою є не лише команда, а й люди, які поряд із командою. Усі люди, які працюють на базі, усі люди, які працюють на базі на Нивках, в академії. Тітка Наташа, тітка Іра — офіціантки, тітка Оля – покоївка. Ті люди, які нами опікувалися та виховували нас...

— Чи було прощання з командою?

— Мене дуже засмутило, що я не можу нормально попрощатися, оскільки команда у відпустці, і всіх зібрати нереально. Але я розмовляв із хлопцями, що це можна перенести на кінець весни, коли буде фініш сезону.

У Ліверпулі вже почали робити з футболіста збірної України Віталія Миколенка зірку: докази