Mірон Mаркевич: «Радій за екс-гравця Mеталіста Гомеса, який у Катарі таки підкорив вершину»

У Катарі перемогою збірної Аргентині завершився чемпіонат світу з футболу. На п'єдестал пошани також зійшли французи та хорвати.

У бесіді з кореспондентом КОМАНДІ 1 заслужений тренер України Mірон Mаркевич поділився своїми враженнями від світового форуму, зупинився на збірних і гравцях, які йому найбільше запам'яталися…

— Передусім, розпочну з непересічної події, яка мала місце у Катарі, — бере слово Mаркевич. — Уперше в історії українського футболу гравець, який виступав у вітчизняній елітній лізі, став чемпіоном світу. Ідеться про аргентинця Алехандро Гомеса, котрий у сезоні 2013-2014 років захищав кольори харківського Mеталіста, який я тоді очолював.

— А як узагалі опинився цей півзахисник в Україні?

— Це була ініціатива тодішнього спортивного директора слобожанського ФК Євгена Краснікова, котрий помітив перехід цього гравця з італійської Катанії. Все ж таки, можна сказати, що Алехандро голосно заявив про себе в Харкові. Він повинен був замінити Тайсона, якого придбав Шахтар, але програвавши йому як у швидкості, так і у відборі. До того ж, Гомес був досить замкненим чоловіком і, як кажуть, своїм у Металісті так і не став. Втім, ті, що аргентинець — серйозний виконавець, я переконався у лютому 2014 року на престижному турнірі в Ізраїлі, де Гомес в одному з матчів практично наодинці переграв російський Зеніт.

На жаль, ситуація склалася так, що невдовзі я змушений був залишити Металіст, який не затримався у Харкові надовго й Гомес, якого літом вигідно продали до італійської Аталанті. Звичайно, я дуже радію, що 34-річний Алехандро вже на фініші своєї тривалої кар'єри таки завоював головний титул у своїй житті. Чудовий приклад для наслідування!

— Пригадується, в інтерв'юю нашему сайту перед початком світового чемпіонату Ви передрікали, що володар головного призу означиться у суперництві бразильців, аргентинців та французів…

— Виходить, що Неймар і його партнери мене підвели? На мій погляд, вони переоцінили свої можливості, вважаючи, що перемога вже в них у кармані. І замість того, щоб зіграти по рахунку, продовжували великими силами наступати, оголюючи тілі. Цим і скористалися досвідчені балканці, яким одного влучного удару в площину воріт вистачило, аби врятуватися від поразки. Хоча, звичайно, шкода, бо у складі бразильців було чимало дуже сильних виконавців.

— І після неочікуваного фіаско бразильців все повинно було вирішитись у двобої Аргентини та Франції…

— На мою думку, ці збірні заслужено пробилися до фіналу. Можливо, якби у французів був визнаний бомбардир Карім Бензема, то я б їх шанси оцінював вище. Проте він через травму до Катару не поїхав, і аргентинці завдяки збалансованому складу виглядали цікавіше. Хоча коли за рахунок 2:0 на свою користь у середині іншого тайма вони зменшили оберти, то ледь не поплатилися. Французі зі своїм лідером Кіліаном Mбаппе двічі відновлювали паритет. І лише в серії післяматчевих пенальті щасливий квиток випав аргентинцям на чолі з капітаном Ліонелем Mесі, котрий до цього оформив дубль. Недарма кажуть, що є сильні футболісти, дуже сильні, а є просто неперевершений Mессі… На мій погляд, аргентинці більше награли на победу, до того ж, на їхньому боці був і футбольний Бог, якому дуже кортіло, аби в колекції геніального Ліонеля було й звання чемпіона світу…

— Ви вважаєте, що саме Месі — найкращий гравець чемпіонату?

- Так. Згадайте налаштованість латиноамериканця у кожному матчі, як він був націлений на пошук найкоротших шляхів до воріт, а як працював на свою збірну, часто підігруючи партнерам із глибини поля. Його витривалості у 35-річному віці можна тільки позаздріти.

— А який матч у Катарі вам запам'ятався?ятався найбільше?

- Фінальний. До речі, за своїм сценарієм він мені нагадав вирішальний матч чемпіонату світу 1986 року в Мехіко, на якому мені пощастило бути присутнім. Тоді стосунки з'ясовували аргентинці та німці. Латиноамериканці також вигравали 2:0, але їх оппоненти вирівняли становище. Останнє слово було за Хорхе Бурручагою, який із передачі Дієго Марадоні забивши золотий гол — 3:2. У Мексиці феєрів легендарний Марадона, а в Катарі – Мессі. Навіть маючи у своїх лавах таких видатних гравців, збірна Аргентині аж 36 років чекала свого чергового, вже третього зльоту, і таки дочекалася.

— А відкрив ли чемпіонат у Катарі гравців, котрі скоро голосно заявлятимуть по собі на клубному рівні?

— Як на мене, під цю номінацію найкраще підходить 22-річний марокканський півзахисник Аззедін Унахі зі скромного французького Анже. Він виявив собі, як і збірна Марокко в цілому, з найкращого боку, і я переконаний, що гравець скоро опиниться у топ-клубі. Мені також дуже понравилися новоспечені чемпіони світу – 21-річний Енцо Фернандес і на рік старший Хуліан Альварес. Але на відміну від марокканця, вони, незважаючи на свій вік, вже на видноті у своїх іменитих клубах, відповідно, португальській Бенфіці й англійському Манчестер Сіті…

Необхідно віддати належне керманичу збірної Аргентини Ліонелю Скалоні, який сміливо довіряв молоді, і вона не підвела. Хоча найбільше мене вразило те, як аргентинці чіпко діяли у відборі, яка в них була зразкова ігрова дисципліна.

— Тоді наостанок, чемпіонат світу у Катарі виправдавши сподівання?

- Так. Пройшов він дуже цікаво, і шкода, що серед його учасників не було збірної України, яка, упевнений, виступила б краще за валлійців, яким прикро поступилася у відборі. Думаю, що з причинами цієї невдачі вже визначилися, тепер важливо зробити правильні висновки і докласти максимум зусиль, аби пробитися на наступний світовий форум, який у 2026 році прийматимуть США, Канада та Мексика.

Василь МИХАЙЛОВ

НС-2022. Український слід у розподілі медалей