Інтерв'ю з минулого. Валерій Лобановський: «Без команди-зірки рівень Бєланова став ординарним»

13.05.2021 11:30

До XNUMX-річчя колись популярної газети КОМАНДА ми вирішили відкрити рубрику «Інтерв'ю з минулого», в якій знайдемо місце для найбільш резонансних і пам'ятних публікацій різних років

Сьогодні герой проєкту - легендарний тренер Динамо і збірної України Валерій Лобановський, 19 років із дня смерті якого виповнюється сьогодні. Бесіда відбулася в листопаді 1996 року, коли Валерій Васильович уже прийняв рішення повернутися в Україну й завершував свою роботу в Кувейті.

І все-таки Лобановський приймає виклик. Він почне з нуля, щоб створити команду-зірку.

- Чому ви вирішили поїхати в ОАЕ в XNUMX-му?

- Ну як, наприклад, Боббі Робсон пояснить вам свій відхід у Барселону? Пропозиція була цікавою, як у професійному, так і в матеріальному плані. Це була можливість отримати інший, ніж раніше, професійний досвід, відкрити для себе інші горизонти.

- Ризиковано порівнювати Барселону й ОАЕ. Чи справді це була пропозиція вашого рівня?

- Поняття рівня тренера насправді дуже відрізняється від його загальноприйнятого трактування. Скажіть, чи всі тренери, які працюють у сильних клубах, однаково високого рівня? Чи Загало й Карлос Альберто Паррейра (який прийняв потім збірну Бразилії), що працювали в регіоні, - тренери низького рівня? А працювати в ПСЖ цікавіше, ніж в Осеррі, де Гі Ру, маючи у своєму розпорядженні значно менші фінансові можливості, за тривалий період зумів підняти команду з рівня аматорського дивізіону до «дубля» в минулому сезоні? Насправді рівень тренера - це його здатність підняти свою команду на більш високий рівень гри й результатів.

- Але ж київське Динамо було вашим улюбленим дітищем. Залишали його без болю в серці?

- Ніякої трагедії в моєму відході не було. У клубі залишалися високопрофесійні тренери, гравці на піку своєї майстерності. Інфраструктура клубу працювала добре. Усе було нормально.

- І, проте, Динамо Лобановського досить швидко розвалилося...

- Неправда. Зник Радянський Союз, зруйнувалася вся стара система, і це створило певні проблеми, а от київське Динамо, як і раніше, існує. Можливо, воно було організоване краще, ніж усе інше.

- Але спортивні результати далекі від ідеалу?

- Об'єктивно, кожна команда розвивається по синусоїді. Ніхто не може перебувати на вершині десятиліттями. Але в Динамо є традиції, є фундамент, є потенціал для підйому. І є бажання.

- Ви вже бачили свою колишню й майбутню команду на полі?

- В основному по телевізору, чого абсолютно недостатньо для будь-яких висновків. У сучасному футболі найважливіше відбувається не поруч із гравцем, який володіє м'ячем, а досить далеко від нього. Потрібно бачити, як діє вся команда в кожному ігровому відрізку. А телебачення не дозволяє побачити ці колективні дії.

- Взяли б ви в Динамо іноземного футболіста?

- Так, узяв би. Але я не уявляю собі гравця-іноземця досить високого рівня, який погодився б грати в Україні. Ідеться не про футболістів із колишнього СРСР, а про західних гравців. Надто різні життєві стандарти, рівень винагороди, умови роботи.

- Це може бути кувейтський гравець?

- Класифікація ФІФА розрізняє професіональний, нелюбительський і аматорський футбол. Так от, футбол Кувейту не відноситься до жодної із цих категорій. Після війни в Затоці футбол втратив свій пріоритет у Кувейті. Іноземних інвестицій в економіку країни мало. А державне фінансування спорту недостатнє. Тамтешні гравці - просто «добровольці», вони не отримують жодної винагороди за футбол - ні за тренування, ні за ігри. Відповідно можуть бути, а можуть і не бути на матчі й тренуванні. І законного способу впливу на них немає. Ну не хочуть вони - і все тут. Санкції ж федерації можуть бути розцінені як порушення прав людини.

- Але все ж, чи є якісь особистості, які змогли б проявити себе в Динамо?

- Особистості є в ОАЕ, Саудівській Аравії, де футбол дійсно користується значною державною підтримкою. У Кувейті ж я не побачив особливих зірок, тут необхідно будувати гру виключно на колективних засадах. Правда, футбол у Кувейті - це не поганий рівень, це просто футбол без рівня, за сучасними мірками. Федерація знає це, але нічого не може вдіяти, оскільки держава не в змозі нормально її фінансувати. 

- У такому випадку який же інтерес це могло становити для вас?

- Але ж це цікаво - працювати в ситуації, коли немає ніяких засобів, а потрібний результат, професійно працювати з гравцями-любителями, переконати їх у необхідності тренуватися, боротися на полі. Дійсно, це складно, але цікаво. І збірна Кувейту все ж дуже прогресувала у своїй грі, її останні результати це підтверджують. До речі, тут мені став у пригоді й мій радянський досвід.

- Яким чином?

- Адже радянський футбол теж не був професіональним. У кращому випадку - нелюбительським, але дуже бідним із точки зору західного професіоналізму. Необхідно було шукати іншу, окрім матеріальної, мотивацію для гравців. Тож ситуація була теж досить незвичайною.

- Як змінилися принципи роботи тренера Лобановського?

- Є принципи, є точки зору й є методи роботи. Принципи не змінюються, відмова від принципів називається безпринципністю. Точки зору й методи роботи змінюються, удосконалюються разом із розвитком футболу. Лобановський 1975 року та Лобановський сьогоднішній - це не один і той самий Лобановський. Життя стало іншим, іншим стало суспільство, футбол змінився. Хіба можна сьогодні керувати гравцями так само, як 20 років тому? Звичайно ж, ні. Час наказів закінчився, потрібно переконувати гравців, знаходити відповідну понятійну мову.

- У світлі цих змін - яким ви бачите майбутнє Динамо, командою-зіркою, як ви говорили?

- Ідеться не тільки про київське Динамо, така загальна тенденція. Сьогодні недостатньо мати у своєму складі певну кількість гравців-зірок. Коли в міжсезоння президент клубу говорить про те, що він купив кращих гравців, хіба це означає, що інший президент купив гірших? Ні, просто він придбав саме тих футболістів, які найбільше підходять під бачення гри тренером клубу. Інакше можна мати XNUMX індивідуальностей і не мати команди. Тож сьогодні проблема не в тому, щоб купити гравців-зірок, але саме в тому, щоб створити команду-зірку.

- Приклад?

- Візьміть Динамо 1986 року - не тому що я звертаюся в минуле, просто приклад вдалий. Це була справжня команда-зірка. Бєланов став володарем «Золотого м'яча» «Франс Футболу» того року - тобто гравцем-зіркою - саме тому, що вся команда була зіркою. У тій команді не було зірок-індивідуальностей, окрім Олега Блохіна. Блохін доводив свій клас протягом довгих років, незалежно від стану команди. Я зовсім не хочу образити «Франс Футбол», применшити досягнення Бєланова, який дійсно чудово зіграв у тому сезоні й заслужив нагороду (утім, якщо не помиляюся. Франція в тому голосуванні поставила на 1-е місце Заварова), або сказати, що Блохін кращий за Бєланова. Вони різні. Але для того, щоб проявити максимум своїх можливостей, Бєланову потрібна була ця команда-зірка. А коли її не стало, рівень Бєланова став ординарним.

- Так коли ж ми побачимо Динамо за Лобановським?

- Ось цього-то я й боюся найбільше - сліпої віри в те, що прийде Лобановський, і відразу все зміниться. Що наступного дня Динамо стане іншим, і успіхи посиплються, наче з рогу достатку. Ні, на це потрібен час. Скільки? Не знаю. Шість місяців, рік, два роки? Я не маю можливості купити шість суперталановитих гравців класу Ромаріо, необхідних мені для створення команди. Коло пошуку буде обмежене Україною, можливо, країнами колишнього СРСР. Потрібен час, щоб знайти таких гравців і дозволити їм розкрити себе. І для цього потрібно торкнутися їх душі. А на це теж потрібен час... 

Авдій ПІНАЛОВ, 23. XNUMX

Стрічка новин