Артем Бондаренко: «Де Дзербі вчить нас грати в шахи на полі»

Фото shakhtar.com

Молодим футболістам Шахтаря зараз приділяють достатньо уваги, але цей гравець залишається трохи в тіні. Скромний у житті, але не на полі, 21-річний півзахисник Артем Бондаренко потихеньку стукає у двері основного складу гірників, а в молодіжній збірній України є капітаном і одним із найкорисніших виконавців. Нинішній рік може й має стати переломним у кар'єрі вихованця черкаського футболу. Але для початку до нього потрібно добре підготуватися.

«У Шахтарі відбулося справжнє оновлення»

— Артеме, для тебе, як і для переважної більшості футболістів, збори — найнеулюбленіший період у роботі?

— Можливо, але він найважливіший. Адже від того, як підготуєшся, залежить твоя подальша гра. Я максимально концентруюся на тренуваннях і намагаюся працювати з повною віддачею.

Щодня ми прагнемо покращувати розуміння тієї гри, яку від нас вимагають. Допомагаємо новачкам, аби вони добре влилися в колектив. Загалом, відбувається нормальний процес. Важливо, що в нас дуже добрий колектив. У такому й збори проходять на одному диханні.

— Ви вдосконалюєте свої колишні тактичні напрацювання чи готуєте уболівальникам та фахівцям якісь сюрпризи?

— У будь-якій справі завжди потрібно розвиватися, і Роберто де Дзербі — не виняток. Деякі новинки у грі Шахтаря ви неодмінно побачите, але найважливіше — покращити те, що було восени.

— Я поки що не зустрічав жодного футболіста твоєї команди, який навіть у приватній бесіді, а не лише в інтерв'ю, сказав би, що йому не подобається нова гра Шахтаря. Тобі вона теж до вподоби?

— Звичайно. Як можна на біле говорити чорне? Мені дуже подобається цей футбол. Тяжкий у розумінні, але коли він іде, ти просто кайфуєш на полі. Вважаю, що Роберто де Дзербі ставить нам найсучасніший футбол. Я сказав би — останню його версію (посміхається).

— У цій грі набагато важливіше думати, а вже потім бігати?

— Ну, думати треба завжди. Але саме в нашому випадку — у першу чергу, другу та третю. От тільки якщо в тебе не буде сил, то й голова не варитиме так, як треба. Футбол Шахтаря я назвав би шахами на полі.

— На дошці в шахи граєш?

— Ні, але хочу спробувати. Спершу думаю в телефон завантажити. Поки не навчуся нормально грати, до основи, напевно, не потраплю (усміхається).

«Нам пощастило, що тест Купера залишився в минулому»

— Твоєму поколінню гравців, можна сказати, пощастило: у вас немає таких загонів, які були раніше. Чи багато байок чув із цього приводу?

— Так, старші хлопці часто про це розповідають, але нам справді пощастило — ми вже не бігали всі ці Царські стежки, не складали тест Купера тощо. Мені здається, що це вже в минулому. Футбол сильно змінився за останні роки, і тренери навчилися готувати гравців у фізичному плані на полі та в тренажерному залі, а не на бігових доріжках чи на піску.

— У багатьох складається враження, що бігати — це взагалі не твоє. Проте я нещодавно натрапив на фітнес-аналіз кількох матчів молодіжної збірної України. Так ти там — на першому місці за загальною дистанцією. Як у Шахтарі ставляться до таких показників?

— У нас є спеціальні тренери, які за цим стежать та роблять висновки. Особливо на зборах. Вважаю, що це дуже важливий момент. Любиш ти бігати чи ні, це твої проблеми. У будь-якому випадку ти повинен почуватися добре, бути в тонусі, щоб виконувати весь той обсяг роботи, який вимагає тренер. Особливо на моїй позиції.

— Хто в Шахтарі найвитриваліший?

— Думаю, Жора Судаков. Тест Йо-Йо він завжди бігає найкраще. Хоча в нас усі хлопці в порядку.

— Вам пощастило, що ви не складаєте інших нормативів, але вас перевіряють струмом. Що це за тортури?

— Та годі, які тортури? Просто після виконання певних вправ за допомогою спеціальної техніки та певних показників перевіряють реакцію м'язів, їхню стійкість до стресових станів. Може, я помиляюся, але виглядає це приблизно так.

Фото shakhtar.com

«За день у телефоні проводжу близько п'яти годин»

— Стреси у футболі — річ найпоширеніша. Як сучасна молодь проходить випробування славою та дає собі раду з потоком негативної інформації?

— Тут усе індивідуально. Багато що залежить від виховання людини, її психіки тощо. Я слухаю поради старших товаришів, які через це пройшли. Хоча в їхній час не було стільки експертів не лише у ЗМІ, а й у соціальних мережах. Звичайно, намагаюся поменше реагувати на якусь безглузду критику, але іноді щось чіпляє.

Я нещодавно прочитав, що в Ліверпулі взяли на роботу спеціального психолога, який допомагає молоді правильно реагувати на критику та безболісно проходити випробування, як ви кажете, славою. Мені здається, що з огляду на всі нинішні реалії це дуже правильне рішення. Головне завдання футболіста — грати у футбол. Бажано добре грати й не думати про те, що хтось або щось може збити з наміченого курсу.

— Хто першим після гри дає тобі слушну пораду?

— Найважливіше — це думка головного тренера та його штабу. Але якщо винести це за дужки, то мій головний критик — батько, Юрій Миколайович. Він сам працює футбольним тренером і завжди говорить мені все як на духу. Інколи так, що дух цей потім важко перевести (усміхається).

— Скільки часу на день ти проводиш у телефоні?

— Думаю, годин п'ять приблизно. Мабуть, це багато.

— Ти застав той час, коли в молодших командах Шахтаря на зборах перед відбоєм у гравців збирали гаджети?

— Та було таке. Але зараз хто в нас що забере (посміхається).

Я не можу сказати, що ми не відлипаємо від телефонів. Зараз на зборах граємо в карти, у молодіжці в нас у тренді нарди. Новинки кіно намагаємося не пропускати. Тож ми — нормальні хлопці!

— Книги на збори брав?

— Звичайно. Цю справу я взагалі люблю. Особливо детективи. Зараз читаю Поклик зозулі Джоан Роулінг, який вона видала під псевдонімом Роберт Гелбрейт. Добре заходить. А взагалі я фанат Гаррі Поттера — усе переглянув і перечитав.

«Після матчів із Манчестер Сіті було дуже соромно»

— Пам'ятаєш той день, коли вперше потрапив до Шахтаря?

— Мені було 16 років. Я приїхав до академії, опинився в новому колективі. Мені пощастило зустріти хороших тренерів та порядних хлопців. Команда мене швидко прийняла, а це дуже важливо для будь-якого новачка.

— Ти, напевно, міг поїхати із Черкас і в іншу футбольну школу, але вибрав Шахтар. Чому?

— Не буду зараз розповідати про те, що мене запрошували і туди, і туди — просто тому, що це нескромно. Але Шахтар вибрав з однієї простої причини — мені завжди подобався той футбол, в який грають усі команди цього клубу. І, зрозуміло, подобається досі.

— Твоїм першим тренером був батько?

— Так, він мене багато чого навчив. У той час, коли я ріс, у Черкасах не було великого футболу. Можна було подумати, що вирватися звідти не так уже й просто, але сьогодні в національній збірній грають одразу два представники нашого міста — Віталій Міколенко та Артем Довбик. Тут важливо йти до своєї мети, і тебе неодмінно помітять.

Сім'я Артема Бондаренка в повному складі — із мамою Наталією Василівною, татом Юрієм Миколайовичем та сестрою Сонею

— У Юнацькій лізі УЄФА ти провів два сезони і забив чотири м'ячі. Чим запам'ятався цей турнір?

— Чесно? Тим, що нас майже в усіх матчах возили. Так що часом ми не могли перейти центр поля. Суперники були найвищого рівня. Особливо Манчестер Сіті — два роки поспіль. Після цих ігор було так соромно, що місця собі не знаходив. До цього часу є бажання забути це як страшний сон.

— Та ти ж їм забивав!

— Йдеться зараз не про мої голи, а про те, що для команди це були найважчі матчі.

— Ти стежиш за тим, хто з гравців тих зіркових колективів досяг успіху у великому футболі?

— Не дуже уважно, але якісь прізвища трапляються. Той самий Амад Діалло: з Аталанти він за 20 із лишком мільйонів євро перейшов до МЮ, хоча там поки що не грає. У Бергамо запам'ятався й Роберто Піколлі — він уже в першій команді.

У Ліоні було багато хороших хлопців. Із трьома з них нещодавно зустрічалися у Франції, коли грали там із молодіжкою. Захисника загребського Динамо Йошко Гвардіола за велику суму купив Лейпциг. Та багато їх там було. У когось пішло, у когось — ні.

У футболі буває по-різному. Ми, наприклад, хоч і програли за ті два роки сім матчів із 12-ти, багато чого навчилися. Можна подивитися на те, скільки гравців зараз у першій команді Шахтаря — Толя Трубін, Валерій Бондар, Фіма Конопля, Жора Судаков, Михайло Мудрик, Даня Сікан. Тож ця юнацька Ліга чемпіонів пішла нам лише на користь.

— Ти один із небагатьох серед перерахованих футболістів, хто перед першою командою пройшов школу Маріуполя. Не було тоді думки: «Мене відправляють на заслання?»

— Спочатку було трохи сумно — отримав добрий удар по особистих амбіціях. Але довго засмучуватися не довелося. Почав грати в УПЛ, відчув справжній дорослий футбол. Для молоді це гарна школа. Відповідатимеш — тебе завжди повернуть, звернуть увагу.

— Навіть у національній збірній…

— Виходить так. Виявляється, можна і з Маріуполя потрапити до розширеного списку. Шкода, що дебютувати не вдалося, але я завжди мріяв побувати там поряд із такими майстрами. Подивитися, як вони просто виглядають. 

— І як?

— Найвищий рівень. Андрій Ярмоленко, Руслан Маліновський, Олександр Зінченко та інші — це чудові футболісти. Понервувався трохи спочатку, але потім освоївся.

«Роберто де Дзербі одразу справив враження»

— Ти добре запам'ятав свій дебют в УПЛ?

— Як його не запам'ятати? В Україні Шахтар програє за рік лічені рази, а я вийшов у матчі, в якому команда поступилася (посміхається).

Справа була в Полтаві. Перший тайм — 0:1. Гра не клеїлася, а Луїш Каштру каже в перерві: «Готуйся». Я вийшов і, здається, ще непогано зіграв. Але додому ми поїхали без очок.

— А перший матч у Лізі чемпіонів?

— Там я теж «відзначив» дебют поразкою від Інтеру, але це було яскраве враження. Мрія всього дитинства. До того ж дебютував на Сан-Сіро — на такій легендарній арені.

— До виступів Шахтаря в останній Лізі чемпіонів ставляться абсолютно по-різному. Хтось хвалить вас за гру, хтось каже, що це повний провал. Правда десь посередині?

— Мені важко сказати. Та я поки що і не в тому статусі, щоб давати такі оцінки. Втім, мені здається, що ми не завжди отримували те, на що заслуговували. Були дуже хороші ігри, а домашній матч із Шерифом — це взагалі щось. Суперник, грубо кажучи, не переходив центр поля, але забив на 94-й хвилині — і все.

Вважаю, що нам десь просто не пощастило. Але фарт, як кажуть, треба заслужити. На зборах ми багато працюємо, щоб не допускати подібних помилок і вже в наступній Лізі чемпіонів довести, що Шахтар вміє не лише гарно грати, а й гарно перемагати.

— Твоє повернення до Шахтаря збіглося з приходом Роберто де Дзербі. Якими були перші враження від знайомства із цим тренером?

— Фахівець найвищого рівня та неймовірно емоційна людина. Він одразу справив враження на команду.  

— На літніх зборах ти грав у центрі захисту, на лівому фланзі оборони, але не на своїй позиції. Як ставився до таких експериментів?

— Згадував слова Фернандо Валенте, тренера дубля Шахтаря. Він часто говорив, що у таких ситуаціях є два варіанти розвитку подій. Перший — ти ображаєшся і працюєш без бажання. Другий — навчаєшся, граєш на позитиві та показуєш, що інтереси команди — на першому місці.

— Ти вибрав який варіант?

— Другий. В іншому випадку мені важко було б залишитися в команді.

«Ротань сказав: «Тепер питатиму з тебе по-іншому»

— До футболу де Дзербі ти, можна сказати, готувався вже у збірній, коли був там в Андрія Шевченка та його італійських помічників?

— Якась подібність, звичайно, є, але сказати, що все однаково, я не можу. Важливо, що в обох випадках йдеться про сучасний футбол, який мені подобається.

— У молодіжній збірній інша гра?

— Ні, вона теж не дуже відрізняється. Там я теж отримую максимальне задоволення від матчів та тренувань. Ми показуємо добрий футбол. Просто часом не вистачає реалізації — інакше обігравали б усіх набагато впевненіше. Думаю, треба додати в агресії в третій зоні.

— Що сталося у Франції?

— Цей матч треба винести за дужки. Я не скажу, що французи нам поки що не до снаги, хоча в них справді дуже сильна команда. Але найприкріше, що там, у Бресті, витримавши стартовий тиск, ми поступово почали правильно виходити з-під пресингу і трохи відсунули гру від своїх воріт. Ми хотіли зіграти сміливо, і ми грали сміливо. Але потім сталося це прикре видалення, після якого було складно вистояти.

— У молодіжку тебе почали викликати ще 2020 року. Чи був шанс врятувати минулий відбір?

— Невеликий. Навіть якби ми виграли всі матчі, то не все вже залежало від нас. Попри це, ми добре зіграли в Данії (1:1), де лише на останніх секундах пропустили гол, який ніяк не можна було зараховувати — там було чисте порушення правил. Вдома обіграли Румунію. Провалилися в Північній Ірландії, але це вже йшло становлення нової команди.

— Продовжилося воно в першій половині XNUMX року, коли ви програли чимало матчів. Чи важко було в такій атмосфері готуватися до старту нового циклу?

— Так погана атмосфера була тільки в тих, хто, часом не бачачи матчів, займався звичайним критиканством. Нас від цього тренери всіляко захищали. Незважаючи на все, вони будували команду та ставили їй гру, яка дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє.

— Ти пам'ятаєш, коли Руслан Ротань вручив тобі капітанську пов'язку?

— Так, це було в Туреччині. У трьох матчах у нас були різні капітани. Але після поразки від Словаччини, коли ми вели — 2:0, але якимось дивом поступилися, тренер прямо в роздягальні сказав: «Із сьогоднішнього дня ти капітан, тепер вимагатиму з тебе по повній програмі».

— Раніше був капітаном?

— У Шахтарі U-19 один сезон носив пов'язку. Але збірна — це інше. Тут більше відповідальності.

— Усі вже неодноразово обговорили ваш розіграш пенальті в матчі з Фарерськими островами. У мене інше питання — тебе здивувало, що виконувати наступний вирок арбітра знову довірили тобі?

— Геть не здивувало. Я знаю життєві принципи Руслана Петровича, його підхід до колективу. Так, він нам із Жорою Судаковим сказав, що таке рішення ніяк не вітає, і ми все одразу зрозуміли. Знаєте, помилки не страшно робити — їх не можна повторювати. Я, до речі, Сербії згодом теж не забив. Але і в одному, і в іншому випадку команда виграла, і це найголовніше.

Вважаю, що це теж добрий досвід та урок. Ми зробили висновки, і найважливіший із них полягає в тому, що мені щастить із тренерами, і це потрібно цінувати.

— Напередодні Нового року ти, напевно, загадав чимало бажань. Чи можеш поділитися футбольною версією?

— Хочу стати основним гравцем Шахтаря та здобути більше довіри тренера, ніж це було восени. Тоді й до збірної приїжджатиму зі ще кращим настроєм.   

Сергій ДЕМ'ЯНЧУК

Руслан Ротань: «Ми довго створювали цю команду й розвиватимемо її в тому ж ключі»

Теги

Стрічка новин