Андрій Пятов: «Майку Діда міняють на футболку збірної України»

Капітан донецького Шахтаря та національної збірної України Андрій Пятов дав ексклюзивне інтерв'ю нашому сайту.

— Андрію, Шахтар розпочав серію благодійних матчів, а ти граєш у спарингах за Металіст. Можеш пояснити чому?

— Все просто. Після того як я привіз свою сім'ю до Антальї, мені був потрібен деякий час для того, щоб допомогти дружині налагодити побут, організувати всі процеси, пов'язані із життєдіяльністю дітей. Крім того, три тижні я майже не тренувався, тому не міг одразу потрапити до ігрового ритму. Тож я вирішив підтягнути фізичну форму тут, у Туреччині, де тренується харківський Металіст.

— Як тебе прийняли в цій команді?

— Чудово. З її головним тренером, Олександром Кучером, ми разом зіграли майже дві з половиною сотні матчів. Він – мій кум, отже, налагоджувати стосунки не доводилося. У роботі Кучера бачу багато напрацювань, які були у Мірчі Луческу. Давно знаю та поважаю тренера воротарів харків'ян Андрія Диканя, у якого теж цікаві тренування. У команді достатньо хлопців, з якими ми перетиналися в Шахтарі, — Ярослав Ракіцький, В'ячеслав Танковський, Руслан Фомін.

«У Шахтарі нікого ніколи не ображали»

— Коли плануєш приєднатися до Шахтаря?

— У середу, 13 квітня. Гадаю, що зможу відправитися з командою до Польщі на матч із Лехією. Дивився трансляцію першого поєдинку з нашої благодійної серії, з Олімпіакосом, та переконався в тому, що це дуже добра справа. Був зворушений атмосферою напередодні та під час гри. Добре, що вдалося зібрати непогану суму, яка піде на допомогу нашій країні. На допомогу ЗСУ — сьогодні це справжні герої України.

— Капітан Динамо Сергій Сидорчук сказав, що читає більше позитивних, ніж негативних відгуків щодо виїзду команди за кордон. А ти?

— Так само. Кожен з нас, як каже Президент України Володимир Зеленський, має допомагати там, де він може приносити найбільшу користь. Звичайно, ми добре розуміємо, що всі ми сьогодні займаємося однією справою, а не кожен своєю. Так, потрібно брати в руки зброю та ставати на захист країни. Футболісти, які відчули в собі такі здібності та таку волю, так і вчинили. Інші займаються волонтерською, фінансовою допомогою.

Важливо і те, що в Динамо та в Шахтарі майже всі збірники. Сподіваюся, що у червні все ж таки відбудуться матчі за вихід на чемпіонат світу. Потрапити туди у нинішній ситуації — це не лише спортивна місія. Це набагато більше. Тому наша підготовка піде лише на користь національній команді.

— Захисник Шахтаря Юхим Конопля зізнався, що ваш клуб перестав виплачувати заробітну плату. Це правда?

— У цей час піднімати такі питання не потрібно. Йде війна — і ми маємо все розуміти та набратися терпіння. Отримувати все за контрактом у таких умовах просто неможливо. У Шахтарі нікого ніколи не ображали. Клуб був, є і буде. У цьому немає жодних сумнівів. Але сьогодні футбол відходитиме на другий план — фашистські задуми однієї людини змінили життя всіх українців.

Я ще не в команді, але з того спілкування, яке у нас було з гравцями, тренерами та персоналом, знаю, які там настрої. Нам треба триматися разом, бути однією сім'єю, якою зараз є вся наша Україна.

«Два дні провели на паркінгу — більше не витримали»   

— Кожен із нас назавжди запам'ятає ранок 24 лютого. Яким він був для твоєї родини?

— Напередодні ввечері ми із дружиною були на презентації фільму Велика прогулянка. Після цього було інтерв'ю Катерині Осадчій, де вона багато питала про початок війни 2014 року. Ми з Юлією їхали додому та згадували, як тоді все було. Як росіяни змусили нас залишити дім. Проте все одно не думали, що о п'ятій ранку прокинемося від страшних вибухів та гулу літаків. Ми зрозуміли: це справжня війна. Щось неймовірне в наш час.

— Якою була реакція ваших дітей?

— Це, мабуть, були найстрашніші пояснення в моєму житті. Хоча старша донька, звісно, ​​вже все розуміє. Що таке війна і хто такий путін...

Моїм основним завданням було відправити сім'ю в безпечне місце. Два дні ми провели на паркінгу у будинку, де мешкають Сергій Кривцов та Сергій Сидорчук. Більше не витримали, бо коли чули всі ті вибухи, постійно дивилися на тони бетону, під яким знаходилися наші діти.

Виїхали на Західну Україну, а за тиждень — за кордон. Я не міг відправити дружину одну із чотирма дітьми. Мене випустили як багатодітного батька. Спершу була Румунія, а потім нас запросили друзі до Туреччини. Діти потроху адаптувалися. Для мене головне, що вони розуміють, яка зараз непроста ситуація, що треба слухатися та всім допомагати.

— Як відчуваєш, ви там надовго?

— Ми хочемо додому. Вся країна бажає нашої перемоги та смерті однієї людини. Ніколи в житті не міг подумати, що буду про це говорити, але як інакше. Одна тварюка та купка його оточення тримають у напрузі весь світ. Звісно, ​​цей план готувався протягом десятиліть, людям вбивали у голови потрібні думки.

Це якийсь жах! У тебе є Інтернет, є можливість стежити за новинами з, м'яко кажучи, більш розвинутих країн, а ти слухаєш одне й те саме. Ти не здатний самостійно щось аналізувати? Ти не бачиш, що з 2014 року пропаганда втуляє тобі навіть одних і тих самих акторов, які з'являються поруч із президентом? Ти не розумієш, чому твій вождь від тебе ховається? Сміх і гріх.

«Комусь подобається це лайно. Зате з грошима...»

— Кожен росіянин тепер ворог?

— Кожен, хто мовчав та продовжує мовчати. Прості люди виходили на протести, і їх одразу тихенько пакували. Але їх мало. Дуже мало. Вийшло б хоча б 10% населення — інша справа.

Здивувала поведінка більшості публічних людей, які саме і могли підняти народ. Вони мене розчарували. Страшно було хоча б написати: «Ні війні»?

— Тобто немає сенсу стукати до них?

— На жаль, це так. Це вторгнення планувалося давно, тому протягом багатьох років там переслідували та знищували всіх справді сильних людей.

— А як же футболісти? Серед них є такі, які на полі здатні вставити голову туди, куди деякі не вставлять ногу. Чому ж тоді в житті вони інші?

— Комусь подобається це лайно. Зате з грошима…

Знаєш, я впевнений, що вони будуть мучитися все життя. Бачити фото з Маріуполя, Бучі, Харкова та інших міст — і мучитися. Діти виростуть, почнуть все розуміти, а що їм скаже батько? Я боявся, синку?

Не може бути нейтральної позиції. Не може! Ти або за війну, або проти неї. Потім уже буде пізно, і ви на все життя залишитеся фашистами.

— Футболісти з недорозвинутої країни, здається, бояться висловити свою думку навіть щодо заборони проведення міжнародних матчів.

— Мене це найбільше здивувало. Ніхто і не пікнув. Отже, їх усе влаштовує. Нормальний спортсмен, який несе незаслужене покарання, відстоює свою позицію. Боротися за правду, за перемогу! Та хіба це спортсмени — це ганчірки.

Російських футболістів спробував захистити навіть головний тренер київського Динамо. Тебе це здивувало?

— Мене дивує, коли про чиїсь слова запитують у когось іншого. Запитайте про це у самого Мірчі Луческу. Я, наприклад, трохи заплутався. За три дні прочитав кілька інтерв'ю з різними точками зору. Гадаю, що там ще треба з перекладом розібратися, хоча я нікого не захищаю...

Країна, яка нападає та вбиває, не може ділитися на спортсменів та неспортсменів. Як вони там кажуть: «Ми — один народ»? Їхні співвітчизники таке витворяють, а вони спокійно грають у футбол? Так не буває. Вважаю, що навіть після закінчення війни світ їх не пустить до сумісних змагань. Є зомбо-ліга — там і грайте.

«Олександр Петраков - щира, відверта та смілива людина»

Багато років ти збирав футболки воротарів, а зараз виставляєш їх на аукціон. Як справи з продажем майки Діда?

— Процес іде, до нього долучилося багато людей. Підтримав цю ідею і Андрій Шевченко, який грав разом із цим легендарним голкіпером з Бразилії. Не хочу відкривати всі карти, потім я про все напишу у своєму Інстаграм, але розповім вам одну історію…

До аукціону долучилася одна компанія, яка готова викупити футболку та повернути її взамін на майку збірної України з автографами всіх гравців. Сказали, що це не терміново, вони почекають. У такі моменти ти розумієш, що у нас неймовірна нація. І я нею пишаюся.

Таким чином, футболка Діда залишиться у твоїй колекції?

— Ні, я її точно реалізую — це питання вирішено. А футболку збірної України, звісно, ​​передам.

Коли будеш палити майки російських воротарів?

— Так нема чого палити (посміхається). 2009 року після матчу у Кубку УЄФА з московським ЦСКА я спробував обмінятися з Ігорем Акінфєєвим, але він, здається, відмовив. Бог відвів.  

Трофеї від шотландських воротарів маєш?

— ВІд Девіда Маршалла, здається, так — ми грали проти Селтику у Лізі чемпіонів 2004 року. А от майки Крейга Гордона, який наразі основний у збірній Шотландії, немає. 

Скоро може з'явитися?

— Дай Боже. Але давайте не поспішати. Всі ми, звісно, ​​бажаємо зіграти ці важливі матчі у червні та потрапити на чемпіонат світу. Втім, набагато важливіше, щоб закінчилася ця страшна війна.

Із головним тренером збірної на зв'язку?

— Так, ми постійно спілкуємось та підтримуємо нашого наставника. Олександр Петраков — щира та відверта людина, а ще — дуже смілива. Міг поїхати, але залишився у Києві, і це викликає повагу.

Євген ГРЕСЬ

Сергій Сидорчук: «Дочка запитала у сльозах: «Тату, на нас напали?»

Стрічка новин