Олександр Назаренко: «Одного разу Русол приніс мені бутси Ротаня…»

Фото Сергія Козина

Сьогодні одному з лідерів атаки Дніпра-1 Олександру Назаренко виповнюється 22 роки. Незважаючи на досить юний вік, один із головних гвардійців молодіжної збірної України вже є старожилом свого клубу. Напередодні дня народження вихованець академії дніпровського ФК відповів на запитання нашого сайту.

— Олександре, як зазвичай минає твій день народження на зборах?

- У робочому, зрозуміло, режимі. Цього разу, наприклад, буде два тренування.

— Звик святкувати далеко від рідних та близьких?

— Загалом, так. Вже четвертий рік не виходить бути цього дня вдома. Але я не скаржуся — таке футбольне життя. Та й Дніпро-1 це для мене як друга сім'я.

— Найпам'ятніший подарунок із дитинства назвеш?

— Так, я добре його пам'ятаю. На 10 років батьки зробили мені сюрприз – подарували приставку, про яку я мріяв. В принципі, вони мене щорічно приємно дивували, а тепер цим займається моя дружина Христина. Щоразу вигадує щось нове.

«Вірю, що Дніпро-1 зможе посісти третє місце»

— Незважаючи на 22 роки, ти вже є одним із старожилів Дніпра-1. Хто довше за тебе перебуває в команді?

— Точно не скажу, але шлях із, по суті, другої ліги ми проходили разом із Валерієм Юрчуком, Сергієм Логіновим та Ігорем Когутом. Наче молодий ще, але якщо судити за футбольними мірками, то треба вже рухатися кудись далі.

- Ти маєш у виду зміну команди чи досягнення з нею якогось результату?

— Поки що всі мої думки тільки з Дніпром-1. Цього сезону якраз і хочеться зробити новий крок — посісти третє місце, потрапити до єврокубків. Я вірю, що в нас все вийде.

- Як протікають нинішні збори?

- Все чудово, ми багато працюємо. У всіх дітей хороший настрій. Ми маємо чудову атмосферу в колективі — і на тренуваннях, і в побуті. Багато тактики, але нам це подобається, оскільки всі вправи мають ігровий характер. Є й новинки, але я не відкриватиму всі карти.

— До вимог Ігора Йовічевіча вже остаточно звик?

- Да все добре. Головний тренер вміє зрозуміло пояснити, а його ідеями по-справжньому перейнялася вся наша команда. Зараз ми як один кулак.

«Своєю результативністю у молодіжці взагалі незадоволений»

— У таборі молодіжної збірної України такий самий клімат?

- Звичайно. Там у нас також згуртований колектив, у якому всі один одного підтримують.

— Пам'ятаєш свій перший виклик у молодіжку?

— Дебют був у спарингу, який ми проводили у Греції. Але перший виклик стався трохи раніше. Щоправда, спочатку я потрапив до… національної команди. Там були спільні тренування, і мені пощастило попрацювати кілька днів поряд із нашими найкращими легіонерами. От тільки не обійшлося без пошкодження, яке завадило мені потім зіграти за молодіжку на Турнірі Валерія Лобановського.

— Як ти оцінюєш ваші виступи у поточному відбірковому циклі?

— Поки що все йде нормально. Були невдалі ігри, але добрих все одно більше. Не хочу кидатися гучними фразами, але ми хочемо довести справу до логічного завершення — потрапити на чемпіонат Європи.

— У спарингах у вас не все виходило, але перший офіційний матч ви виграли. Поєдинок у Сербії – переломний момент?

- Думаю так. Перед стартовим свистком, коли ми з хлопцями зібралися у колі, я одразу зрозумів, що все буде гаразд. Такий був настрій! Та й гра виходила такою, як планували тренери.  

— У цій зустрічі м'яч після твоїх подач із кутового двічі влучав у штангу. Тренуєш сухий лист?

- Перед тим матчем кілька разів спробував - пішло. Але у наступних поєдинках не виходило. Втім, тут багато залежить від завдань, які ставлять тренери. Як правило, на кожен матч ми маємо різні стандарти.

— Своєю особистою результативністю у молодіжній збірній ти, певне, не зовсім задоволений…

- Це ви м'яко сказали - я нею зовсім незадоволений! За рік забив один м'яч, тому сподіваюся, що 2022-го буде набагато краще. З'являться голи і голеві передачі. Але якщо команда вирішить усі свої завдання і без них, то я не проти.

«Вивів на поле Романа Зозулю, а він… зламався»

— Ти застав у Дніпрі Руслана Ротаня?

- У команді - ні. Але м'ячі йому подавав. І на Дніпро-Арені, і на базі під час тренувань.

— Який матч із його участю запам'ятався найбільше?

- З Наполі. Але тоді ми не подавали м'ячі, а виводили команди на поле. Пам'ятаю, мало не билися за те, хто йтиме поруч із Ротанем. Мені трохи не пощастило, хоча дістався також чудовий варіант — Роман Зозуля. Але Руслан Петрович — це була легенда всього міста…

Дніпро, до речі, блискуче провів той матч. Ми з хлопцями ще не встигли піднятися з поля до свого сектора, а Артем Федецький уже відкрив рахунок. Потім все це закінчилося впевненою перемогою — 3:1. До речі, для Зозулі я виявився не зовсім фартовим, адже він отримав травму і його замінили наприкінці першого тайму. 

— Ви часто перетиналися на базі із зірками Дніпра?

— Так, ми завжди були поряд із першою командою. Пам'ятаю, коли ще займався в академії, Андрій Русол приніс мені бутси... Руслана Ротаня. У них я провів чимало тренувань та ігор. Нам старші діти часто допомагали.

— У молодіжній збірній Ротань ставиться до гравців із Дніпра якось особливо?

- Такого немає, у команді всі рівні. Хіба що з нами, дніпрянами Петрович може частіше жартувати. Особливо зі мною (посміхається). Просто він добре знає той шлях, який зараз проходжу в клубі.

— До національної команди ти приїжджав двічі, але так і не дебютував у ній. Коли чекати на третій раз?

— Я працюю та мрію там зіграти. Перший раз, про який ми вже згадали, це був не зовсім повноцінний виклик. Вдруге я, Сергій Булець та Георгій Судаков полетіли до Швейцарії, коли там захворіло багато основних гравців. Але гру скасували. Сподіваюся, з третього разу все вийде.

Сергій ДЕМ'ЯНЧУК

Артем Бондаренко: «Де Дзербі вчить нас грати в шахи на полі»

Стрічка новин