Адріан Пуканич: «Сподіваюся, що моє майбутнє буде пов'язане з футболом»

29.04.2021 16:00

Досвідчений півзахисник Адріан Пуканич, який грав за Шахтар і збірну України, в інтерв'ю КОМАНДІ 1 згадав про основні віхи своєї кар'єри

Екс-півзахисника національної збірної України Адріана Пуканича не можна назвати таким собі футбольним пілігримом, хоча за свою тривалу кар'єру йому довелося захищати кольори багатьох команд.

Перебуваючи на контракті з донецьким Шахтарем, він випробував на собі всі принади оренди. В активі Адріана Пуканича є звання чемпіона України, володаря Кубка країни, але, схоже, він лише на заході своєї кар'єри знайшов команду, якій він дійсно дуже потрібний. Тому, незважаючи на свій 37-річний вік, він феєрить у друголіговому Ужгороді, який рветься до першого дивізіону.

- Якщо відверто, то після двох сезонів, проведених у грузинській Шукурі, я опинився на роздоріжжі, - сказав Адріан Пуканич кореспонденту КОМАНДИ 1. - Усвідомлював, що в моєму віці вже буде складно розраховувати на запрошення з вітчизняного елітного клубу. Однак не думав, що після повернення в Україну мене зацікавить запрошення пограти в рідному Виноградові за команду, яка виступає в першості Закарпатської області. Але, гарненько все зваживши, поїхав додому. Це був справжній виклик. Адже за свою багаторічну історію місцевий Севлюш ніколи не підкорював найвищу сходинку п'єдесталу пошани. А 2018 року лід нарешті скреснув, ми стали чемпіонами, володарями Кубка й Суперкубка Закарпаття. Не повірите, але в мене відкрилося друге дихання.

- І тут саме XNUMX року надійшло запрошення пограти за друголігову команду з Ужгорода.

- Це був ще один виклик для мене, пов'язаний із поверненням у великий футбол. Поки що гріх скаржитися. Ми поступово набирали обертів, і перед весняною частиною сезону перед нами було поставлено завдання здобути путівку до першого дивізіону. Намагаємося не підвести, лідируємо у своїй групі, а я з 12 забитими м'ячами очолюю гонку бомбардирів. Та й як інакше - була можливість переконатися, що клубне керівництво прагне все робити на совість. Зокрема, останнім часом велика увага приділяється розвитку клубної інфраструктури. У селищі Середнє, що в 20 км від Ужгорода, наближається до завершення будівництво центру підготовки з трьома футбольними полями, одне з яких - штучне, адміністративним корпусом, реабілітаційним центром. Там вистачить місця не тільки для основної команди, а й для клубної академії.

- А як ти розцінюєш шанси Ужгорода на підвищення в класі?

- В останньому турі ми взяли гору над прямим конкурентом, Поділлям, і повернули собі лідерство. Однак, на мій погляд, найцікавіше в нашій групі ще попереду, адже амбітні плани й у наших переслідувачів - Поділля, Карпат із Галича, Діназу, Епіцентру. За Ужгород виступають переважно вихованці закарпатського футболу, і якщо на фінішній прямій вдасться уникнути травм і дискваліфікації, то в нас повинно вийти.

І ще на один момент я б хотів звернути увагу. Якщо раніше з міст мені подобалися Донецьк і Маріуполь, де я тривалий час проживав, то тепер їм нічим не поступається Ужгород. Приїжджаючи сюди, раніше не звертав уваги на багато нюансів, а тепер була можливість переконатися, наскільки це красиве й затишне місто. І дуже хочеться радувати ужгородців перемогами на футбольному полі.

- Якби була можливість повернути час назад, то що б ти зробив по-іншому?

- Та ні, нічого б не міняв, адже, за великим рахунком, усе йшло по висхідній. У ранньому віці я, вихованець спортшколи з невеликого містечка, поїхав вчитися в престижну академію донецького Шахтаря, був серед її кращих випускників, заслужив запрошення в основну команду, за яку дебютував у 19-річному віці.

- Чому тоді так і не вдалося закріпитися в Шахтарі?

- Швидше за все, не вистачило фізичних кондицій, хоча, якщо відверто, то в Шахтарі мені пощастило тільки з одним тренером - Валерієм Яремченком, його довіру я відчував і дуже нею дорожив. Коли він залишив Шахтар, то наступні керманичі гірників, немов змовившись, на мене вже не розраховували.

- Серед них був і Мірча Луческу, під керівництвом якого Шахтар досяг рівня топ-команди?

- Так, пригадується, після однієї з перших зустрічей він сказав, що буде краще, якщо я піду в оренду. Тоді, на відміну від нинішньої роботи в Динамо, він робив ставку на бразильських півзахисників.

- Із матчів, проведених за Шахтар, який запам'ятався найбільше?

- Фінал Кубку України 2003 року, коли Шахтар у компенсований час пропустив від Динамо вирішальний гол. Пригадується, за чотири дні до цього протистояння ми з'ясовували стосунки з біло-синіми й у чемпіонаті. Наближалася розв'язка й у боротьбі за золото. На жаль, долю матчу вирішив мій автогол, і шлях динамівцям до чемпіонського титулу був вільний. Так ось, після цього поєдинку з командою зустрівся президент клубу Рінат Ахметов і, звертаючись до мене, сказав, що потрібно тримати цей удар, не можна зламатися, і побажав вдало зіграти у фіналі Кубку. Я пам'ятав про те напуття клубного боса, на мій погляд, зіграв успішно, але все зіпсував гол динамівця Рінкона в кінцівці.

- XNUMX рік, напевно, запам'ятався тобі й дебютом у складі національної збірної України...

- Леонід Буряк і Олег Блохін, який змінив його, кілька разів викликали мене на збори, але з різних причин я зіграв за головну команду країни лише два матчі, лівійцям навіть забив гол. Звичайно, хотілося більшого, але це теж уже історія.

- А про який період своєї кар'єри тобі не хочеться згадувати?

- Про перехід 2013 року в Говерлу, куди мене таки вмовив перейти тодішній головний тренер В'ячеслав Грозний. Я за ужгородську команду відіграв тільки один тайм і в перерві був замінений. Після фінального свистка Грозний звинуватив у поразці від Ворскли мене, таким чином врятував себе, а мене банально підставив. У Говерлі на мені поставили хрест - і в це важко повірити, але сезон було втрачено.

- Своїх найгучніших перемог ти досяг, граючи за Шахтар, за виступами якого, напевно, уважно стежиш. Уже знайшов пояснення невдачам гірників на всіх фронтах у нинішньому сезоні?

- Думаю, що не варто покладати всю провину на тренера Луїша Каштру, хоча, на мій погляд, після дебютного золотого сезону він дещо знизив вимоги до підопічних, і це негативно позначилося на їхній грі, та й несподіване розставання з лідером, Тайсоном, теж виявилося недоречним. Швидше за все, всередині команди виникли проблеми. Якось зловив себе на думці, що втрата чемпіонського титулу може піти Шахтарю на користь. Почивання на лаврах часто до добра не доводить, а так доведеться влаштовувати розбір польотів, аналізувати допущені промахи, активізуватися на трансферному ринку. Може, і пощастить швидко повернути втрачені позиції в чемпіонаті, хоча цілком можливо, що Динамо щодо цього іншої думки.

- Якщо тобі потрібно було в когось спитати поради, то, як правило, до кого ти звертався?

- Знаєте, у мене ніколи не було агента. Після запрошення в Шахтар опіку наді мною взяв один із лідерів - Анатолій Тимощук, напевно, тому, що ми обидва із західних областей України. Я часто звертався до нього за порадами. Останніми роками ціную думку Костянтина Ярошенка, з яким наші шляхи перетиналися в Шахтарі й Іллічівці.

- Чим плануєш займатися після завершення кар'єри гравця?

- Сподіваюся, що залишуся у футболі. Принаймні, тренерську ліцензію категорії А УЄФА вже маю, що дає мені право очолювати навіть команди першої ліги. Однак я чудово почуваюся й переконаний, що ще не сказав свого останнього слова у футболі. Я ще не награвся.

Василь МИХАЙЛОВ

Олег Матвєєв: «Із першою трійкою зрозуміло, а четвертою буде Ворскла»

Стрічка новин